«Ключик від нового дому»: частина 10 — Порожня тарілка (казка польською з перекладом)

Część 10: Pusty talerz

W grudniu miasto świeci tysiącami lampek. Na rynku stoi jarmark, pachnie pierniczkami i gorącą czekoladą. (У грудні місто сяє тисячами вогників. На ринковій площі ярмарок, пахне пряниками й гарячим шоколадом.) Pan Henryk opowiada Tarasowi o polskiej Wigilii: o pierwszej gwiazdce, o opłatku i o dwunastu potrawach. (Пан Генрик розповідає Тарасові про польський Святвечір: про першу зірку, про облатку й про дванадцять страв.) „I zawsze stawiamy jeden pusty talerz dla niespodziewanego gościa” — dodaje. — „Żeby nikt w ten wieczór nie był sam”. («І ми завжди ставимо одну порожню тарілку для несподіваного гостя, — додає він. — Щоб ніхто цього вечора не був сам».)

Taras długo myśli o tym pustym talerzu. Potem rozmawia z mamą i tatą. (Тарас довго думає про цю порожню тарілку. Потім розмовляє з мамою й татом.) W Wigilię przy ich małym stole siedzi pan Henryk z Fafikiem, pani Basia z dołu i nawet pani Halina z piekarni z wielkim makowcem. (На Святвечір за їхнім маленьким столом сидять пан Генрик із Фафіком, пані Бася знизу й навіть пані Галина з пекарні з великим маковим пирогом.) Mama gotuje barszcz i pierogi tak, jak robiła to babcia, a goście mówią, że to najlepsze pierogi w całym Wrocławiu. (Мама варить борщ і вареники так, як робила бабуся, а гості кажуть, що це найкращі вареники в усьому Вроцлаві.) Tata, który zwykle jest zmęczony, tego wieczoru śmieje się najgłośniej ze wszystkich. (Тато, який зазвичай утомлений, цього вечора сміється найгучніше з усіх.)

Przy stole jest jeszcze jeden pusty talerz. Taras wie, dla kogo go postawił, choć nikomu tego nie mówi. (За столом є ще одна порожня тарілка. Тарас знає, для кого її поставив, хоча нікому про це не каже.) Późnym wieczorem, kiedy goście już wychodzą, zbiega na rynek. Kluczyk siedzi pod choinką, cały w śniegu. (Пізно ввечері, коли гості вже розходяться, він збігає на ринкову площу. Ключик сидить під ялинкою, весь у снігу.) „Dziś przyniosłem ci słowo, które znam od pierwszego dnia, ale dopiero teraz je rozumiem” — mówi Taras. — „Dom”. («Сьогодні я приніс тобі слово, яке знаю з першого дня, але тільки тепер його розумію, — каже Тарас. — Dom (дім)».)

Krasnal kiwa głową i mówi: „To jest ostatni sekret, który ci zdradzę. Dom to nie są ściany ani miasto. Dom to ludzie, którzy czekają, aż wrócisz”. (Краснал киває й каже: «Це остання таємниця, яку я тобі відкрию. Дім — це не стіни й не місто. Дім — це люди, які чекають, поки ти повернешся».) „A ty? Już nie będziesz ze mną rozmawiał?” — pyta Taras. («А ти? Ти більше не розмовлятимеш зі мною?» — питає Тарас.) „Będę” — mruga krasnal. — „Ale teraz masz z kim rozmawiać po polsku. A ja mam w mieście nowych, samotnych chłopców i dziewczynki, którzy właśnie wysiedli z autobusu”. («Буду, — підморгує краснал. — Але тепер у тебе є з ким говорити польською. А в мене в місті нові самотні хлопчики й дівчатка, які щойно вийшли з автобуса».)

Tej nocy Taras pisze list do babci. Pisze go w dwóch językach: najpierw po ukraińsku, a potem jeszcze raz po polsku. (Тієї ночі Тарас пише листа бабусі. Він пише його двома мовами: спочатку українською, а потім ще раз польською.) Na końcu dopisuje: „Babciu, zeszyt jest już pełny. Muszę kupić nowy”. (Наприкінці він дописує: «Бабусю, зошит уже повний. Мені треба купити новий».) Koniec. (Кінець.)